СЛОВО О ПОЛКУ IГОРЕВIМ



Категории Оригiнальна Свiтська Лiтература ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Заспiв Мова буде йти по билицях нашого часу, а не за вимислом Бояна1. Боян бо вiщiй, якщо хотiв пiсню творити, то розтiкався мислю по древу, сiрим вовком по землi, сизим орлом пiд хмарами... Згадував вiн у своïх пiснях давнiх часiв усобицi, прославляв старого Ярослава [Мудрого], хороброго Мстислава [брата Ярослава]. Спiвець накладав пальцi на живi струни гусел i вони князям славу рокотали. Ця розповiдь вiд [часiв] старого Володимира2 до нинiшнього Iгоря, який укрiпив ум силою своєю... навiв своï хоробрi полки на землю Половецькую за землю Руськую. 1 вiдомий дружинний спiвець XI ст. 2 Володимир Святославич — великий князь киïвський (помер у 1015 р.). Повiсть розкаже про надiï, пов'язанi з невдалим походом весною [ 1185 p.] Новгород — сiверського князя Iгоря Святославича, його брата Всеволода, сина Володимира та племiнника Святослава Ольговича проти войовничих степових кочовникiв — половцiв. Iгор рушає в похiд; загрозливi вiщування Iгор пiдготував вiйсько до виступу проти ворога. Його бажання — вiдстояти рiдну землю вiд набiгу кочовникiв, списа переломити кiнець поля Половецького, напитися води шоломом з Дону, здобути особисту славу. Князя пiдтримує брат Всеволод. Вiн промовив: Один брат [у мене], один свiт свiтлий — ти, Iгорю! Обидва ми Святославичi! Сiдлай, брате, своï бистрiï конi, а моï вже готовi, осiдланi пiд Курськом, попереду. А моï тi куряни — воïни вправнi: пiд трубами сповитi, пiдшоломами злелiянi, кiнцем списа згодованi, путi ïм вiдомi, яруги ïм знайомi, луки у них напруженi, сайдаки отворенi, шаблi вигостренi; самi скачуть, як тi сiрi вовки в полi, шукаючи собi честi, а князю — слави. Виступ у похiд руських воïнiв проти половцiв збiгався iз затемненням сонця. Iгор Святославич звернувся до свого вiйська: Браття i дружино! Лучче ж убитим бути, анiж полоненим бути. Так всядьмо, браття, на своï бистрiï конi та наДiн синiй поглянем... ...Нiч, стогнучи йому грозою, птиць збудила, свист дикий встав поблизу: див' кличе з верху дерева — велить прислухатись землi незнаємiй: Волзi i Поморiю2, i Посуллю\ Сурожу4 i Корсуню, i тобi, тмутороканський iдол5. Половцi небитими дорогами побiгли до Дону великого, бо Iгор сюди вiйсько веде. Злiсний крик птахiв, звiрине виття створюють напружену атмосферу, якесь недобре передчуття. Перша битва з половцями Довго нiч меркне. Зоря — свiт запалала. Мла поля покрила. Щебiт солов'ïв заснув, говiр галок пробудивсь. Русичi великiï поля черленими щитами перегородили, шукаючи собi честi, а князю — слави. Зранку у п'ятницю русичi розбили поганi полки половецькi. Дорогi оксамити, шовковi тканини, золото, красивi дiвчата — все було у ворога захоплено. Покривалами, i опанчами, i кожухами почали мости мостити по болотах i багнистих мiсцях, — i всякими узороччями половецькими. Олеговев вiйсько дрiмає, вiдпочиває пiсля бою. Не було воно на кривду породжене нi соколу, нi кречету, нi тобi, чорний ворон, поганий половчине! Гзак бiжить сiрим вовком, Кончак7 йому вслiд[коня] править до Дону великого. Друга битва з половцями; поразка Iгоревого вiйська Другого дня вельми рано кривавiï зорi свiт провiщають; чорнiï тучi з моря iдуть, хочуть прикрити чотири сонця8, а в них трепечуть блискавки синiï. Бути грому великому! Iти дощу стрiлами з Дону великого! Отут списам поломитись, отут шаблями пощербитись об шоломи половецькiï, на рiцi на Каялi, бiля Дону великого! О Руськая земле, уже за горою єси! 1 Лiсовик, мiфiчна лiсова iстота. 2 Побережжя Азовського i Чорного морiв. 3 Земля понад Сулою. 4 Сурож, або Судак, — мiсто в Криму. 5 Iдол, або статуя, яка стояла бiля Тмутороканi — мiста на березi Азовського моря. 6 Всi князi, учасники походу, були нащадками Олега Святославича [Гориславича] (помер у 1115 р.). 7 Гзак i Кончак — половецькi хани. 8 Тобто чотири князi, якi брали участь у походi: Iгор, Всеволод, Святослав Ольгович, Володимир. Ось вiтри, Стрибожi1 внуки, вiють з моря [Азовського ] стрiлами на хоробрi полки Iгоревi. Земля гуде. Рiки мутно течуть. Порохи поля покривають. Стяги говорять: половцi iдуть вiд Дону, i вiд моря, i з усiх сторiн руськi полки обступили. Iгоревi полки щосили вiдбивались щитами вiд ворога. Проявив героïзм у запеклiй вiйнi Всеволод. Куди тур поскочив, своïм золотим шоломом посвiчуючи, там i лежать поганi голови половецькiï. Поскiпанi шаблями гартованими шоломи оварськiï2 тобою, яр — туре Всеволоде! Вiн завдав цi рани, дороге браття, забудьши почесть i життя, i города Чернiгова отчий золотий стiл, i своєï милоï жони, красноï Глiбiвни, звичаï i обичаï. Слiд згадати i минуле Русi, родоначальника князiв Ольговичiв — Олега Святославича, про його походи. Тодi за Олега Гориславича сiялося й виростало усобицями, гинуло добро Даждьбожого3 внука, в княжих крамо-лах вiки вкоротилися людям. Тодi по Руськiй землi рiдко ратаï гукали, та часто ворони крякали, трупи собi дiлячи, а галки свою рiч говорили, на поживу летiти збираючись. То було в тi битви i в тi походи, а такоï битви — не чувано! Зранку до вечора, з вечора до свiта летять стрiли гартованi, гримлять шаблi об шоломи, трiщать списи... Чорна земля була засiяна мертвими та пораненими воïнами, залита кров'ю. Пiд час битви кочове плем'я ковуï, яке допомагало Iгоревi, не витримало ворожого натиску i кинулося тiкати. Iгор безуспiшно намагався завернути ïх на поле бою. Билися вони день, билися другий. На третiй день пiд полудень упали стяги Iгоревi. Жаль було князю i свого брата Всеволода, з яким довелось розлучитись, бо потрапили в полон до рiзних ханiв. Навiть природа сумувала за полеглими русичами:Никне трава жалощами, дерева спустили своï вiти. Тужiння за Iгоревим вiйськом Невеселi часи настали. Загинуло вiйсько Iгоря. Iгоря хороброго полку — не воскресити! Заплакали жони руськi за своïми коханими, примовляючи: Уже нам своïх милих лад нi мислю помислити, нi думою здумати, нi очима оглядiти, а злота i срiбла того не мало загубити. Горе розлилося по Руськiй землi, втратили веселiсть мiста. Через князiвськi чвари ворогам вiдкрита дорога до пограбування. Князi самi на себе крамолу кували, а поганiï самi, з побiдами набiгаючи на Руськую землю, брали данину — по бiлцi з [кожного] двора. 1 Стрибог — бог вiтрiв. 2 Тобто зробленi аварами. Авари, або обри, з'явилися у V ст. бiля Чорного моря. 3 Даждьбог — бог сонця давнiх слов'ян; пiд Даждьбожим внуком розумiється руський народ. Два хоробрих Святославичi, Iгор i Всеволод, нiби пiдтримали розбрат Святослава з iншими князями. Вони не виступили на ворога з усiма разом, а поодинцi не так легко одержати перемогу. Рiк тому Святослав Киïвський, двоюрiдний брат Iгоря i Всеволода, зупинив половцiв, Кобяка взяв у полон. Тому тепер нiмцi i венецiйцi, чехи i греки докоряють Iгорю за те, що потопив добро на днi Каяли i сам пересiв iз сiдла золотого у сiдло невольниче. Сон i золоте слово Святослава У Києвi Святослав бачить незрозумiлий, смутний сон. Неначе вдягали його у чорне вбрання на тисовому лiжку, наливали синє вино, з горем змiшане, сипали з порожнiх сайдакiв половецьких великi перли на лоно... На золотоверхому теремi зник князьок1. Всю нiч вiщували нещастя сiрi ворони пiдПлiсенським, на болонi [пiд Києвом], бiля Киянi [рiчка пiд Києвом]. Згодом полетiли вони до синього моря, до мiсця трагiчних подiй. Бояри пояснили Святославу його сон. Це були два соколи2, якi злетiли вiд отчого престолу шукати собi слави. Але соколам крильця пiдсiкли половецькi шаблi поганi, самих опутали i закували у пута залiзнi. На третiй день Iгоревоï битви два сонця затемнились, обидва багрянi стовпи погасились i з ними молодi два мiсяцi, Олег3 i Святослав4, тьмою огорнулись, i в морi потонули ...На рiчцi Каялi тьма свiт покрила: по Руськiй землi простерлися половцi, наче пардуже гнiздо. Тодi великий Святослав iзронив золоте слово, зi сльозами змiшане: О моï сини, Iгоре i Всеволоде! Рано ви почали Половецькую землю мечами разити, а собi слави шукати. Ви безчестi одолiли[ половцiв у першiй сутичцi], без честi, бо кров погану ви пролили. Вашi хоробрi серця в жорстокiм хара-лузi скованi, а в одвазi загартованi. Що ж натворили ви моïй срiбнiй сiдинi? Святослав навiв приклад про сокола, який нiколи не залишає своє гнiздо незахищеним, коли летить бити ворога. А що ж тепер? Мiсто Римов стогне пiд шаблями половецькими, а Володимир3 пiд ранами. Туга i печаль сину Глiбовому! Звертається Святослав до Волинських князiв Iнгвара та Всеволода Ярославичiв; Романа, Святослава i Всеволода Мстиславичiв iз закликом виступити разом проти ворога. Загородiте полю ворота своïми гострими стрiлами за землю Руськую, за рани Iгоревi, смiлого Святославича! Згадав князь i полоцького князя Iзяслава, який був убитий литовцями [в 1185 p.]. До нього не прийшли на допомогу його брати... О, стогнати Руськiй землi, спом'янувши колишню годину й колишнiх князiв! 1 Князьок — гребiнь, над яким зв'язуються крокви. Дошка без князька — лихе вiщування. 2 Два соколи — князi Iгор i Всеволод. (Вони ж — багрянi стовпи; два сонця.) 3 Олег — малолiтнiй син Iгоря. 4 Святослав — племiнник Iгоря. 5 Володимир Глiбович — переяславський князь, пораненим у боротьбi з половцями. Пам'ятає Святослав i старого Володимира [Мономаха], який все своє життя мрiяв про єднiсть Русi. Тiльки нащадки його чомусь живуть у незгодi. Князь Рюрик i його брат Святослав виступили проти стеновикiв, а третiй брат Давид, князь смоленський, не пiшов з ними... Плач Ярославни На Дунаï чути голос Ярославни, дружини князя Iгоря. Вона плаче — причитає не тiльки за своïм чоловiком, але i за всiма воïнами, звертаючись з проханням про допомогу до Днiпра, — Словутича, до вiтру, до сонця. Рано плаче вона в Путивлi на стiнi, примовляючи: О вiтре, вiтрило! Чому, господине, так сильно вiєш ти?.. Чому, господине, моï веселощi по ковилi розвiяв? Просить допомоги Ярославна у Днiпра — Словутича: Прилелiй, господине, мою ладу [чоловiка] менi, щоб я не слала йому слiз на море рано. Ярославна плаче в Путивлi, примовляючи: Свiтлеє i трисвiтлеє сонце! Всiм тепле i красне єси! Чому, господине, простерло [ти] гарячi променi своï на лади воïв, в полi безводнiм спрагою ïм луки звело, тугою ïм сайдаки стягло? Нiби у вiдповiдь на прохання Ярославни Бог вказав шлях Iгорю до втечi з полону iз землi Половецькоï на землю Руськую. Половчанин Овлур допомiг йому... Загула земля [пiд копитами], зашумiла трава, вежi половецькi сколихнулися. А Iгор князь поскочив горностаєм в комишнi i бiлим гоголем на воду. Упав на бистрого коня i скочив з нього сiрим вовком. I помчав до лугу Дiнця, i полетiв соколом пiд млою, забиваючи гусей i лебедiв на снiданок, на обiд i на вечерю. Повернення Iгоря; величання В погоню за Iгорем кинулись Гзак i Кончак. Якщо Iгорю допомагали навiть птахи пiдчас втечi, то половцям ставало все на завадi. Гзак запропонував Кончаку вбити Володимира, сина Iгоря, який залишився у полонi. На це Кончак вiдповiв незгодою: Коли сокiл [Iгор]до гнiзда летить — то ми сокiльця [Володимира] опутаємо красною дiвицею. Так i зробив Кончак через деякий час. Вiн оженив молодого полоненого зi своєю дочкою. Половецького хана тiшило, що вiн має такого цiнного заручника. Невздовзi Володимиру все — таки вдалося повернутися додому. Iгоря з великою радiстю зустрiли на Рiднiй землi. Сонце свiтиться на небесах — Iгор князь в Руськiй землi. Дiвчата спiвають на Дунаï, в'ються голоси [ïх] через море до Києва. Землi радi, городи веселi. Слава Iгорю Святославичу, буй — туру Всеволоду, Володимиру Iгоревичу! Здоров'я князям i дружинi, що борються за християн проти поганих полкiв.
СЛОВО О ПОЛКУ IГОРЕВIМ