ПОУЧЕННЯ ВОЛОДИМИРА МОНОМАХА



Категории Оригiнальна Свiтська Лiтература ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Будучи вже старою людиною i сидячи на санях, тобто готуючись до смертi, великий князь киïвський Володимир Мономах написав поучення своïм дiтям, бажаючи ïм домогтись успiхiв у доброчесностi, а також iншим християнським людям, яких прагнув оберегти вiд усяких бiд. Батько просить дiтей не смiятися з його грамотки, а якщо комусь вона буде люба, то хай вiн прийме ïï в серце своє. Поучення за змiстом складається з двох частин. Перша мiстить батькiвськi поради великого князя його синам i спадкоємцям, пройнятi благочестям i витриманi в дусi християнських заповiдей. Володимир Мономах розпочинає свiй твiр — заповiт роздумливими i сумними словами, звертаючись нiби до самого себе: Чого печальна єси, душе моя? Чого непокоïш мене? Уповай на Бога, тому що я буду славити його! Вiн заповiдає дiтям не наслiдувати лиходiïв, не заздрити тим, що творять беззаконня, бо покарає нечестивих Господь. Лише Божою волею дiється все на свiтi. Тому треба ухилятися од зла, чинити добро, шукати миру. Великий князь наводить своєрiдний кодекс поведiнки i норми життя, яких необхiдно додержувати юнаковi: мати чисту душу i худе тiло, лагiдну бесiду i в миру слово Господнє; ïсти i пити треба, не зчиняючи при цьому галасу великого, при старих — мовчати, премудрих — слухати, старшим — коритися, з рiвними i меншими — приязнь мати; багато розумiти i не лукавити, надмiру не смiятися, уникати людей легковажних; сприймати владу як честь вiд усiх. Не слiд пiддаватися грiшним поривам душi, яка прагне помститися кривдникам. Знов i знов нагадує автор Поучення, що тiльки трьома добрими дiлами можна перемогти врага (диявола): покаянням, сльозами i милостинею. Вiн проголошує хвалу всемогутньому Богу, волею якого створено все довкола: небо i сонце, мiсяць i зорi, тьма i свiт, земля i води. I ще — найрiзноманiтнiшi живi iстоти. А яке розмаïття людських образiв, облич! Благословен же ти єси, Господи, i прославлений вельми! Цей урочистий гiмн Творцю змiнюється гнiвними словами — прокльоном: Тож хто не восхваляє тебе, Господи, i не вiрує всiм серцем i всею душею... — нехай буде проклятi Мономах вмовляє своïх синiв щиро молитися Богу — i в церквi, i навiть ïздячи верхи, а особливо, лягаючи спати: ...не лiнуйтеся, бо тим нiчним поклоном i спiвом [молитвою] чоловiк побiждає диявола — i що за день людина согрiшить, то сим iзбавляється [од грiха]. Далi великий князь продовжує морально-етичнi напучення синам: не забувати убогих, годувати сирiт, вступатися за вдовицю, не погубляти жодноï душi християнськоï. Не слiд без потреби клястися Богом чи хреститися. А цiлувати Хрест на вiрнiсть братам чи комусь iншому припустимо тiльки тодi, коли певен, що додержиш клятви. Треба всiляко поважати духiвництво i дбати про нього, щоб через молитви священикiв дiстати милiсть од Бога. Мономах наказує старих шанувати, як батька, а молодих — як братiв. Нi в домi свойому, нi на вiйнi не можна лiнуватися, покладаючись на челядь, посадникiв та воєвод, — за всiм слiд дивитися самому. Поучення застерiгає вiд неправди, пияцтва i розпусти, бо в сьому душа погибає i тiло. Збираючи данину по своïх землях, неприпустимо дозволяти отрокам [дружинникам] чинити людям шкоду. Кожен гiсть заслуговує на повагу i гiдний прийом, хто б вiн не був — простий чоловiк, знатний чи посол. Володимир Мономах пояснює, що вiд цього залежить добра чи лиха слава господаря. Автор Поучення дає й iншi поради: хворого треба вiдвiдати, покiйника проводити в останню путь (бо всi смертнi єсмо). Всяку людину вiн радить привiтати, добре слово подати. Жiнку свою — наказує Мономах, — любiть, але не давайте ïм [жiнкам] над собою влади. А ще треба вчитися, багато чого знати. Найголовнiше ж вiд усього — страх Божий мати в серцi, не лiнуватися нi до чого доброго: Лiнощi ж бо — усьому лихому мати. У другiй частинi твору йдеться про ратнi подвиги i державнi справи князя, про численнi походи й лови, в яких вiн брав участь з тринадцяти рокiв. Особливу увагу придiлено вiйнам з половцями, на той час головними ворогами Киïвськоï Русi. Неабияке мiсце у спогадах посiдають i мiжусобнi суперечки серед князiв. Кожного разу, говорячи про здобуту в бою перемогу, Мономах додає: I Бог нам помiг. Дещо всупереч моральним засадам першоï частини Поучення великий князь вiдверто розповiдає про кривавi розправи над переможеними, масовi страти полонених (що цiлком вiдповiдало звичаям середньовiччя). Взяття Мiнська, наприклад, описується так: Захопили ми город зненацька i не оставили в ньому нi челядина, нi скотини. Мономах наводить перелiк своïх славних дiянь: вiсiмдесят три великих походи (не враховуючи менших), дев'ятнадцять мирних угод з половцями. Князь був i вправним мисливцем, загонив безлiч всякого звiра, власноруч ловив диких коней, не раз був покалiчений, двiчi розбив голову, падаючи з коня. Не похваляючись своєю вiдвагою, вiн дякує за неï Богу, який сотворив його не лiнивим, на всякi дiла людськi здатним. Володимир Мономах закликає своïх синiв, не боячись смертi нi на ратi, нi од звiра, дiло мужеське робити, покладаючись на волю Божу, адже Боже оберiгання лiпше єсть од людського.
ПОУЧЕННЯ ВОЛОДИМИРА МОНОМАХА